10 хронічних хвороб української демократії

Україна як держава відсвяткувала своє 20-ліття. Озираючись в недалеку історію, мені активному учаснику маніфестацій і голодування студентів листопада 1990 року, досі цікаво спостерігати й приймати участь у процесі трансформацій, на якому знаходиться наша країна-У. За ці 20 років, відбулося чимало позитивних змін. Разом з цим, залишилося чимало проблем, які можна назвати хронічними хворобами демократії. Лише ідентифікувавши та визнавши їх існування ми можемо стати на шлях одужання, анімації. Тож спробую поставити певні діагнози та виставити їх на обговорення громадськості й політикму.


1. Зовнішні атрибути замість цінностей, які проявляються у поведінці. Нажаль, нинішнє суспільство все частіше плутає ЦІННОСТІ з ціною.  

Чимало людей прагнуть здобути ціну. Вони йдуть вчитися, щоб більше заробляти. Шукають наречених і одружуються, щоб здобути статки свого шлюбного партнера. Не народжують дітей, щоб не витрачатися і не втрачати часу для заробітків. Намагаються більше заробити, щоб обставити себе дорогими матеріальними предметами, що в суспільстві ціно-орієнтованих є ознаками престижу.
Ті, хто змушений виживати також постійно думають і говорять про нестачу грошей. Як можна назвати подібну поведінку і перманентне прагнення отримати і витрачати, або накопичувати гроші? … Очевидно що не йдеться про підприємництво, бо в Україні підприємницька діяльність – переважно збиткова. У політику й на державну службу йдуть не служити громаді, громадянам, які складають державу. Переважна більшість молодих людей впевнена, що стати депутатом люди прагнуть аби отримати більше грошей. Звісно не від державної служби…. Корупція є жахливим наслідком прогресування кризи цінностей. Виходить, що наша держава (копіюючи не найкращі приклади) руками своїх очільників лише використовує зовнішні атрибути державності (прапори, герби, військо, міліцію, податки та національну грошову одиницю). Зовнішні атрибути лише є імітацією, цінностей.


Цінності ж формуються середовищем. На формування цінностей впливають сім’я, друзі, освітні заклади. Тому, на формування демократичних цінностей з дитячого й підліткового віку могло б впливати учнівське самоврядування, котре може дати в руки молодого покоління перші інструменти демократії. Цей виклик, залишається актуальним для української школи.


2. Брак кваліфікованих дій громадських організацій в наслідок відсутності зміни поколінь.
Після подій «Помаранчевої революції» 2004 року чимало громадських лідерів відійшли від своїх організацій, перемістившись на ситі ниви бізнесу, влади чи науки. Цей перехід, у більшості випадків,не супроводжувався ретельним добором і підготовкою гідних нащадків, які змогли б продовжити сталий розвиток третього сектору. Тому кількість громадських організацій, яка перевалила за 100.000 не перейшла в якість демократичних перетворень.

Від так, за участю міжнародних донорів, чи без них, слід відновити навчання (лідерські школи) для громадських активістів і членів громадських організацій та їх консалтинговий супровід. Щоразу заглиблюючись у регіони, райцентри та сільську місцевість.


3. Місцеві самоврядування без повноважень і перспективи. Така ситуація може протривати доти, поки більшість депутатів міських, сільських і селищних рад дозволятимуть собі бути безграмотними у галузі законотворення. Соромно признатися, але значна частина депутатів місцевих рад не читають Законів України, в тому числі Закону про місцеве самоврядування. Ця проблема напряму пов’язана із першою (учнівські та студентські самоврядування у більшості випадків є зовнішньою атрибутикою, ніж освоєння інструментів самоврядування). До того ж не слід забувати, що саме місцевому самоврядуванню належить першість у втіленні реформ, які можуть відбутися лише за ініціативою і зміною практик знизу. На приклад: якість життя громадян покращиться, якщо усі послуги, що надаються державними і соціальними установами будуть приведені до Євростандартів, хоча б в межах діючих, підписаних Україною, Конвенцій.


4. Відсутня дія (правовий захист) профспілок.
Фінансово-економічні кризи 1997 та 2008 рр., продемонстрували спочатку безпорадність і політичну заангажованість, а згодом бездіяльність та відвертий колабораціонізм із корпораціями, котрі нерідко за мовчазної згоди профспілкових керівників здійснили масштабні звільнення працівників підприємств, установ і організацій. Діяльність більшості профспілок, важко назвати демократичними.
Профспілки так як і громадські організації, потребують «нової крові», нових лідерів, навчених демократичному врядуванню, медіації, адвокації й правозахисту.


5. Злиття влади з олігархією та глобалізація. Ця проблема безперечно торкається не лише нашої держави. Корпорації прагнуть закрити суспільство у своїх міцних обіймах. Тому що закритим суспільством завжди легко маніпулювати, перетворюючи громадян у беззупинних споживачів. У будь-яких закритих суспільствах важливі питання стають закритими для обговорення. Критика репресується. А відсутність критичного ставлення до дій чи бездіяльності влади веде до відсутності вдосконалення й розвитку.


Влада олігархів і глобалізація тягне за собою низку додаткових проблем, вказаних нижче. Головними ж загрозами такого стану справ є: нищення природних запасів і погіршення екологічної ситуації , здатне спричинити природні катаклізми (бунти), а також провокування збройних революцій розорених і бідних.


6. Податки. Перманентні зміни податкового законодавства у поєднанні з репресіями для недосвідченого малого і середнього бізнесу і пільгами для олігархів призводять до зростаючого тиску на економічний сектор і відсутність можливостей для ведення бізнесу. Український бізнес перетворюється на залежне від держави (керованої волею олігархів та глобалістів) немовля.
Але і це не найбільша проблема. На відміну від американських і західноєвропейських громадян (там, кожен працюючий сам має заповнити декларацію про доходи і сам має перерахувати державі\муніципалітету податки) українці не контролюють використання податків. . Чому так сталося? Бо переважна більшість громадян не знають (навіть не здогадуються), що саме вони є найбільшими платниками податків і скільки саме цих податків вони платять. Більше того, більшість громадян, бізнесменів і, навіть, чиновників переконані, що найбільшим платником податків є бізнес. Тільки з тієї причини, що діючими законами покладено на підприємства й організації обов’язок здійснювати відрахування податків з доходів працівників державі.
Ситуацію може змінити лише широка економічна просвіта громадян участь їх у врядуванні громадськими ( благодійними) фондами, що дозволить вивчити механізми та практики оперування публічними фінансами. А також розвиток податкової культури. Що означає вироблення чітких, прозорих і зрозумілих податкових правил. Подібно до тих, які були введені князем Ярославом Мудрим за часів Київської Русі – десятина.


10% - податок який змусить державу раціонально підходити до використання і є добре зрозумілим, навіть генетичним для громадян і бізнесу. Податкова ж культура сплати і використання призведе не лише до гармонізації суспільства, але й зроить його процвітаючим.


7. Зникнення недорозвинутого середнього класу, малого і середнього бізнесу. Саме середній клас, малий і середній бізнес (вільні громадяни) найчастіше є головною опорою демократії. Зникнення середнього класу (дрібних підприємців) неминуче призводить до створення протосереднього класу (людей які заради збереження попереднього становища не зупиняються ні перед чим, включаючи злочини та розпусту ) та люмпенізації. Люмпенам же, як говорив відомий революціонер Ленін: «Нічого втрачати окрім власних кайданів».
Те що може зникнути – вряд чи вважатиметься інвестиційно привабливим. Тому виживання підприємців, малого і середнього бізнесу лежить в руках їх і лише їх самих. Силою протистояти остаточному знищенню може стати лише об’єднання у сильні бізнес- асоціації, здатні представити, захистити і лобіювати інтереси підприємців і їх підприємств спочатку на муніципальному і місцевому рівнях. А здобувши ефективний досвід і налагодивши міжрегіональні зв’язки – на державному рівні.


8. Втрата фінансової життєздатності та незалежності медіа. З приходом соціальних мереж і частотою фінансових криз, які спричиняють підвищення цін на сировину та зменшення об’ємів реклами (малий бізнес фінансово неспроможний оплатити рекламу, а олігархічним корпораціям вона непотрібна) все частіше звучать пророцтва цілковитого зникнення незалежних ЗМІ, таких якими їх бачили раніше. Центральні ЗМІ, на замовлення олігархів і політиків правлячого кола, в основному перетворилися на розважальні й агітаційно- пропагандистські з метою відволікти від політики споживачів чи прикрасити дії чинної влади. Провінційні ж ЗМІ через відсутність фінансової спроможності зменшують об’єми та якість. Від так, критична думка майже не звучить, пропозиції з вирішення проблем не доносяться до громадян, демократична просвіта через ЗМІ практично не здійснюється.


Щоб уникнути загрози інформаційної ізоляції громадян недостатньо покладатися на 10.000.000 користувачів інтернет, переважно молодшого віку. Бо молодь вряд чи шукає в соціальних мережах та на сайтах інформацію про демократію. Очевидно слід зміцнювати спроможність (інституційну, полісі, фінансову) місцевих ЗМІ. Адже національні новини громадяни бачать на телеканалах, з радіо і регіональних телеканалів вони отримують інформацію про регіон. Але найбільше цікавляться (читають) місцеві новини, про свій населений пункт, сусідів і про себе.


9. Участь громадян і громадських організацій у виборах. Громадяни демократичних країн можуть раз визначити як житимуть наступних 5 років лише тоді, коли обирають парламент, президента і депутатів місцевого самоврядування. Проблемою з часто є відсутність достойного вибору. Тому обирають найчастіше краще з гіршого, а не найкраще з кращого. Відсутність демократії призводить до відсутності вибору, який до того ж спотворюється втручанням адмінресурсу, на користь провладних кандидатів. Як відомо чиновники прагнуть поставити таких делегованих народом і громадами представників, які дозволять їм (чиновницькій номенклатурі) писати закони, зручні для чиновників, без врахування інтересів різних груп громадян, включаючи ті, про які йшлося вище.
Громадські організації виключені з виборчого процесу і можуть лише здійснювати громадський моніторинг, включаючи опитування на виході з дільниць (ехзіт-поли) і просвіту виборців на користь свідомого вибору та участі і виборах, рідше – протидія адмінресурсу. Як показала практика, багато представників громадських організацій, задіяних у виборах намагаються надавати консультації політикам і самі балотуються, не сильно переймаючись конфліктами інтересів.

Перспектива ж належить тим громадським організаціям, які об’єднавшись у коаліції та мережі зможуть скористатися виборчими кампаніями для представлення і захисту інтересів своїх бенефіціантів (цільових груп) шляхом громадського лобіювання внесення до політичних програм необхідних положень, прописаних цими громадськими організаціями. Дотримуючись принципу: не агітувати за кандидатів чи партії, а поширювати громадську думку за кого не голосувати – за тих, хто до виборів не здатен почути голосу громади. У випадку перемоги кандидатів чи партій, після виборів, протягом 5 наступних років буде можливість здійснювати моніторинг і допомагати якнайкраще виконати передвиборні обіцянки. Опозиціонери ж, які підтримали прагнення громадських організацій, зможуть здійснювати тиск на владу своїми методами, намагаючись здобути прихильність громадськості до наступних виборів.


10. Низький рівень свідомості, активності, відповідальності громадян. Наслідком цієї хронічної хвороби демократії є бідне суспільство з поведінкою, притаманною бідним людям. Нажаль, ні українські політики-патріоти, ні громадський сектор і донорські організації, які тишком (бо нема чим хвалитися) відзначили свою 20-літню історію, не здійснили суттєвих зрушень у цій царині.
На щастя є ліки від цієї небезпечної хвороби: «Мислити глобально - діяти локально». Серед іншого це розвиток фондів територіальних громад, які надають організаційну та фінансову підтримку для впровадження громадських ініціатив у малих містах, селищах і селах. Критична кількість ініціативних груп, які вирішуватимуть місцеві невеликі як для держави, але важливі для громад проблеми – призведе до великих позитивних змін. 


Можливо, мої колеги патріоти, дорікнуть мені у не патріотичності цієї статті. 
Певен, що тих хто дорікатиме, обурюватиметься і не погоджуватиметься серед читачів буде чимало. Завеликої кількості зацікавлених торкаються хронічні хвороби демократії. Завжди готовий до дискусії, особливо, якщо її наслідком стане активне виправлення негативних сторін і розвиток позитивних.


Для патріотів завершую гаслом, яке намагаюся протягом цих 20 років виконувати, як свою громадську місію.


Допомагаючи українцям – допомагаємо Україні!