Цінності та мотивації
Бізнес потерпає від зменшення оборотів і змушений призупиняти розвиток через зниження попиту на товари й послуги, в результаті чого зменшує заробітну плату для працівників або скорочує їх тим самим не лише створюючи суспільну напругу, але й зменшуючи загальний рівень покупівельної спроможності.
Влада, відчуваючи гострий дефіцит бюджетних коштів через зменшення податкових зборів, вступає у виборчий процес, намагаючись зберегти своє владне становище, беручи чергові фінансові позички, які неспроможна віддати.
Громадяни в очікуванні кращих часів, сподіваються, що щось зміниться на в найближчому часі, їх очікування чуда потихеньку змінюється на ненависть до бізнесменів і політиків.
Бізнесу грозить банкрутство, державі дефолт, громадянам апатія. Життя зміниться, але ще майже ніхто з пересічних - не знає як саме.
Хто б міг подумати, що 2009 рік, після того як здавалося б усім нам почало житися краще, коли усі наче б то розібралися з правилами суспільного життя – станеться ось таке?
Більшість політиків і бізнесменів пояснюють, швидше виправдовують, ситуацію глобальною кризою, що торкається України, котра також стала часткою глобальних економічних процесів. Однак, мало хто вголос, всерйоз сприймає ситуацію закономірною і нормальною з іншої точки зору. А саме: зміни парадигми, пов’язаної зі сприйняттям нового типу виробничих відносин і суспільного життя.
У новій парадигмі, на відміну від попередньо існуючої, є більше місця для зміни поведінки та ставлення до тих речей, які раніше здавалися нам звичайними. У новій ері, в яку вступає людство знайдеться більше місця базовим цінностям, які намагаються відстоювати і захищати релігійні та громадські організації.
Так як минули ери збирачів і мисливців, ери фермерів і промисловців, так само минає ера високваліфікованих робітників, яскравим символом якої був Біл Гейтс, власник компанії Майкрософт.
Мабуть останній, найшвидше відчув подих нової епохи, тому й створив найбільший з точки зору капіталів благодійний фонд, його компанії активно створюють моделі партнерства з громадськими та благодійними організаціями в усіх країнах світу, включаючи й Україну.
Але він не одинокий.
Видатний теоретик і практик менеджменту Пітер Друкер зазначає: „Через кілька сотень років, коли науковці писатимуть історію нашого часу, навряд чи вони вважатимуть найвизначальнішими досягненнями цього періоду новітні технології, або Інтернет, або електронну комерцію... вони насамперед звернуть свою увагу на безпрецедентні зміни у самій людині. Вперше, в буквальному розумінні цього слова, велика постійно зростаюча кількість людей має можливість вибору. Вперше за всю історію цивілізації люди змушені керувати самі собою.
А суспільство до цього зовсім не готове.” („Лідер до Лідера”. 2000 р.).
Вслід за цим, основоположник теорії маркетингу Філіп Котлер висуває свою нову теорію, що базується на вивченні найуспішніших практик, яка частково навіть заперечує його видатні праці минулого, і разом з Ненсі Лі видає нову книгу „Соціальна корпоративна відповідальність. Або як робити більше добра людям і своїй компанії.”
К.К. Прахалад, професор ділового адміністрування Мічиганського університету, та В. Рамасвамі, професор маркетингу, стверджують, що майбутнє конкуренцій полягає у творенні унікальної цінності, спільно з клієнтами. Вони посилаються на спеціально створені спільноти споживачів, тобто на громадські організації, що представляють інтереси громадян.
Повертаючись до оцінки сьогодення, як говорив Михайло Булгаков устами свого героя Професора Преображенського: „розруха не в країні, у нас у головах”.
Багато з тих, хто очікує перечекати кризу без негайної зміни себе і свого ставлення до життя, праці, бізнесу, політики, свого місця у суспільстві, страждатимуть від власної бездіяльності чи помилкових дій.
Для тих хто почав вдосконалювати себе і змінювати на краще своє оточення – криза завжди є часом можливостей і закладенням майбутніх звершень.
Ось чому розуміння нової парадигми (призми через яку ми сприймаємо речі) є таким важливим у дні, коли політика й економіка банкрутіє, а нова суспільно-економічна ера безупинно рухається у своєму поступі. Адже невірна парадигма, у відповідності до звичної нам поведінки, робить нас беззахисними перед змінами, сутність яких ми не можемо зрозуміти, як не можемо зрозуміти справжнього ставлення до нас оточуючих. Без вірної парадигми ми опиняємося під владою ілюзій і змушені грати роль голого короля, як у відомій п’єсі Є. Шварца.
Для багатьох людей минулої суспільно-економічної ери до цього часу, коли світ вже змінюється є дивним: чому виник філантрокапіталізм? Чому благодійні фонди США у 2005 році отримали доходів більше ніж економіка (за версією журналу „Зе економіст”)?
В дійсності з життєздатними благодійними фондами усе просто. Вони перейняли у бізнесу професійні підходи розвитку, але користуються більш досконалими інструментами в сенсі здобуття соціального капіталу.
Як відомо, соціальний капітал передує отриманню капіталу фінансового. Адже соціальним капіталом є довіра від громадян, громади, суспільства. (Стівен Кові, автор відомих „7 звичок” і „8-ї звички”, називає довіру, соціальний капітал: „емоційним банківським рахунком”).
Здобуття довіри, а за тим і реальних капіталів благодійними фондами стається через застосування 4-х базових принципів, які лежать в основі надсучасного і професійного управління та врядування.
1. Ефективна Наглядова рада (Рада Директорів), яка ухвалює стратегічні рішення та приймає звіти, але й одночасно сприяє розвитку зв’язків та залученню ресурсів.
2. Ефективна Дирекція (персонал і волонтери), що діє за принципом 10-20-30-40. (Де 10% часу, зусиль і ресурсів витрачається на адміністрування; 20% - на виконання діяльності, на яку вже залучено ресурси; 30% - на РR та соціальний маркетинг, включно з підтримкою механізмів прозорої звітності та соціальної реклами; 40% на залучення ресурсів з різних джерел, які диверсифіковані).
3. Ефективні Експертні ради, що встановлюють пріоритети у відповідності до існуючих потреб і проблем різних груп громадян (цільових аудиторій), на основі достовірних джерел інформації, та ухвалюють рішення про те, кому надавати підтримку для реалізації проектів, що усувають причину виникнення проблеми.
4. Ефективне управління Ендавментом (недоторканим, цільовим капіталом), яке здійснюється іншим благодійним фондом, банківською установою чи компанією з управління активами.
Але це не остання різниця між успішним і життєздатним бізнесом і фінансово життєздатним, ефективним благодійним фондом.
Головна різниця, по при однакові професійні стандарти для бізнесу та благодійних інституцій, полягає у цінностях і мотиваціях, які грають фундаментальну роль у розвитку благодійних фондів. (А з недавнього часу і для сучасних способів ведення бізнесу).
Бізнес послуговується такою економічною цінністю як прибуток (надлишок). Прибуток, отриманий від продажу продукту (товарів чи послуг), спрямовується у кишеню власника бізнесу. Цим власник найчастіше і виправдовує існування свого бізнесу. Чи не так? Від так, працівники бізнес-установ також замотивовані на отримання високого рівня заробітних плат, що відповідає статусу прибуткового бізнесу. Найчастіше інші мотивації (не тільки гонорари і бонуси) для персоналу підприємств є другорядними. (Хто ж працюватиме на власника бізнесу добровільно та безплатно?)
Доказом саме матеріального ставлення до персоналу є система бухгалтерії в якій оплата людям є однією з виробничих витрат.
А інвестицією вважається придбання нерухомості, обладнання, сировини, технології тощо, але не вкладення в Людину. Звідси й походить абсолютно технічний термін, яким ми бачимо у додатку до машин чи побутового обладнання – експлуатація. (Про це красномовно оповідає Карл Маркс, основоположник комуністичної теорії перетворення виробничих сил).
Тоді як у благодійних організаціях поняття прибуток – відсутнє, оскільки благодійні фонди належать до неприбуткових установ. Це звісно не означає, що благодійний – є тотожним поняттю „бідний” чи „без грошей” зовсім ні. Більше того благодійні фонди, перед усім є фінансовими установами, які залучають, акумулюють, примножують та інвестують. Гроші для благодійного фонду складаються, так як і в бізнесі, із доходів і витрат. Однак, різниця – полягає у розподілі доходів, у якому не виникає надлишку (тобто прибутку).
Усі доходи благодійний фонд розподіляє на корисні (добрі) справи. І навіть капітал благодійного фонду (Ендавмент) має цільове призначення і не може використовуватися на користь власника (засновників) благодійної інституції.
Більше того, благодійні фонди активно і часто отримують допомогу волонтерів (добровольців), альтруїстично налаштованих людей, які своїми руками, добровільно і безоплатно не лише допомагають конкретним людям чи природі (роблять добрі справи), але й не отримуючи фінансових винагород – залучають гроші для благодійного фонду, котрий ці гроші видає у вигляді благодійних допомог нужденним, або соціальних інвестицій (грантів, які не треба повертати) у неприбуткові проекти.
Що стосується персоналу. То у більшості розвинених благодійних фондів не багато працівників, але їх професійний розвиток є надзвичайно високим, оскільки благодійні фонди інвестують свій час, зусилля і ресурси саме в людину. (некваліфіковані працівники не зберуть армії добровольців, не залучать ресурсів для вирішення найгостріших проблем суспільства, не розвинуть капіталу-ендавменту). До того ж працювати, роблячи тільки добро людям, приємніше, цікавіше, благородно і почесно.
У капіталістичному світі, не говорячи про країни, що розвиваються та пострадянські країни виникає шок від припущення, що по суті неприбуткові організації (благодійні фонди) переганяють у своїх доходах ВВП найрозвинутішої, в економічному плані і плані фінансових оборотів, країни.
Чи слід шукати додаткових доказів того, що наступила нова ера економічного, політичного та соціального розвитку людини?
Але як таке може статися?
На думку Стівена Кові, парадигма багатства є змінною складовою.
Історично склалося так, що в еру збирання (коли люди жили у дикій природі стадом) багатим міг вважатися той, хто більше назбирає. Ця ера змінилася ерою мисливства, де багатим ставав той, хто більше вполює. Тому виникли нові зброя й предмети побуту (засоби виробництва). Ця ера уступила місце землеробству, де кілька тисячоліть багатим вважався той, хто володіє землею. Але у нинішній час, сільське господарство як бізнес – не ліквідне, тому в більшості країн світу фермери отримують дотації, а сучасні латифундисти ведуть агро бізнес лише для оптимізації агропереробних виробництв. Нажаль, мусимо констатувати, що ера фабрикантів також минула до кінця 60-х років 20 століття. Тому що з моменту запровадження в дію цифрових технологій час „почав обертатися швидше”. І багатими почали ставати не власники заводів і фабрик (крупних виробництв), а ті хто зумів створити ноу-хау і якнайшвидше їх поширити по всій Планеті. Глобалізація – це лише спроба утримати в руках крупних власників джерела ресурсів, які вичерпуються та мегавиробництва і мережі збуту (дистрибуції). Але слід зазначити, що крім власників у велику економічну гру вступили ті, хто раніше вважався маленькими людьми, фактично додатками до нерухомості й обладнання. Майже не помітно кваліфіковані працівники, а не власники бізнесу почали обирати на кого їм працювати.
Отже світ дійсно змінився. Настав час, коли висококваліфіковані працівники (робітники, менеджери, юристи, економісти) користуються свободою, раніше доступною лише найбагатшим.
Сучасна фінансово-економічна криза є сигналом, що наступає нова ера, яка змінить еру інновацій й інформаційних технологій, у якій головними стали кваліфіковані працівники.
Важко однозначно визначити скільки триватиме перехідний період. Більшості людей криза не хвилює, як і тема нами порушена у цій публікації.
До цього часу мільйони людей трудяться у сільському господарстві, бізнесмени вважають, що найкраще інвестувати у виробничі потужності. Є й такі у світі, які досі полюють і збирають. Тобто кожен живе у своїй, важливій для себе системі цінностей і на щастя не кожен хоче жити, збираючи багатство... тим не менше кожен сприймає життя, багатство і добро у відповідності до своєї парадигми.
Якщо світ змінюється, а парадигма ні – це значить що ми живемо у минулому. І якщо нам так комфортно – то свобода нам дана для того щоб вільно обирати.
Напевне благодійних фондів також торкнулася фінансово-економічна криза. Однак, вона не так сильно вдарить по благодійництву, як по бізнесу, що працював за парадигмою минулих епох і точно дезорієнтований. (Оскільки користуватися не адекватною парадигмою однаково, що шукати потрібний нам будинок і вулицю у Запоріжжі, користуючись при цьому мапою міста Рівне).
Те що точно потреба у благодійництві під час кризи зростає – безперечний факт.
Від так, висловлюючись мовою бізнесу, на добро – підвищений попит. Тому цей ринок приречений на зростання. А по кризі - на ще потужнішу капіталізацію.
Цей простенький прогноз ґрунтується на тому, що надання допомоги нужденним (за умови, що ми не встелюємо дорогу до пекла) приводить до зростання довіри (соціального капіталу). І якщо благодійні інституції перетворять отримувачів допомоги у благодійників (одинокі пенсіонерки отримуючи допомогу – можуть сплести шкарпетки чи рукавички для дітей сиріт) – то наслідків не доведеться довго очікувати.
Є ще дещо, про що варто зазначити у стосунку різниці цінностей бізнесу і благодійництва.
Стратегічний розвиток бізнесу, у більшості випадків трактується теоретиками і самими підприємцями як бойові дії, де шлях до перемоги стелиться через зону смерті. Від так, бізнес орієнтований на конкуренцію, суперництво і змагання, де хтось має виграти, а інший програти.
На такому підході ґрунтується система бізнес-менеджменту і маркетингу. Тут немає місця слабкому і не хижому.
Це так само свідчить і про те, що вічні бойові дії накладають відбиток і на армії, і самих полководців. Більшість з них живуть в умовах постійного стресу і світі просякнутому тотальною недовірою, пошуком шпигунів і жорстокою муштрою. Де більшість солдатів й офіцерів у своїй перспективі має великі шанси перетворитися на гарматне м’ясо, не зважаючи на незначні, у порівнянні із втратою здоров’я й силами, мародерські трофеї, а також ордени й медалі. Які у цивільному житті ніким не оціняться.
Під час бойових дій, армії мало сплять, погано харчуються, хворіють і гинуть, а слава дістається полководцю. І то у випадку перемоги. Офіцери стежать за доблесним бойовим духом, і публічно карають за незначні провини, щоб вселити страх у покарання, а не смерть на полі бою.
Такими є цінності конкуренції та мотивації боротьби (змагання).
А що ж у стратегічному розвитку використовують благодійні фонди?
Партнерство!
Тому що саме партнерство здатне привести до синергії, коли кожен партнер вносить свою частку у добру справу, а разом добра збільшується для всіх.
Партнерство приводить до щедрого врожаю, оскільки Світ створений як джерело достатності для кожного. Адже Закони Природи гарантують рослинам достатньо світла і поживних речовин, аби вони могли нас радувати буйним цвітом і рясним врожаєм.
Погляньмо на розвиток найефективніших благодійних інституцій у Світі. Яким чином міг виникнути філантрокапіталізм, і за яких інших умов, ніж розвиток партнерств, могли так фінансово розвинутися благодійні фонди?
Закон перетворення енергії, відомий кожному з нас зі шкільного курсу фізики, твердить, що даючи позитивний поштовх, ми отримуємо приплив нових позитивних сил у значно більшому розмірі. Так само як той хто творить добро, отримує віддачу у рази більшу ніж здатен віддати. І якщо цей процес повторювати, якщо кожен із нас допомагатиме нужденному, не лише нужденних стане менше, але й Світ стане кращим. Це не ідеалізація – а дія одного із найфундаментальніших Законів природи
Замість того щоб конкурувати за довіру, благодійні інституції намагаються розвинути партнерство між громадянами, владою і бізнесом, що вирішити найгостріші суспільні проблеми і забезпечити потреби громадян. Ті , кому партнерство вдається налагодити отримують і соціальний (довіру) і реальний капітал від кожного з ключових гравців (влади, бізнесу, громадян, громади, суспільства).
І навпаки громадські і благодійні організації, що користуються принципом конкуренції, спочатку влаштовують публічні дискусії (в яких програють) і швидко зникають, залишаючи по собі пам’ять пустопорожніх балакунів чи деструктивних елементів, не здатних на путні речі, а лиш тих хто заважає жити. Такою є ціна порушення принципів, а від так і Законів Природи.
Нікому не секрет, що досвідчені адвокати стають найбільш оплачуваними працівниками, адвокатські контори – високорентабельними бізнесами, які конкурують за клієнтів і доводять свої конкурентні переваги у судах.
Коли мова йде про законодавство (державне чи суспільне) перевірку на наявність цінностей чи безпринципність, може пройти не кожен.
Кого вважать найбільш вдалими адвокатами? Яким цінностями послуговуються успішні і високооплачувані адвокати? Звісно є різні адвокати, до яких автор цих рядків ставиться з повагою.
Однак у суспільстві є й інші правники, які не славляться великими гонорарами, але які беруться за справу захисту не лише з точки зору формального законодавства, права чи правопорушень. Останні називаються правозахисниками. Для них більш важливим аргументом є не лише слово закону, що часом створюється недосконалими людьми (законотворцями і законодавцями) і не гроші, що мають здатність вирішувати чимало питань, а такі важливі принципи як чесність, справедливість, совість.
Маючи нефінансові мотивації правозахисники, на відміну від адвокатів, часто не мають навіть юридичної освіти. Однак, статистика їх перемог – є не меншою ніж у платних слуг закону.
В суспільній історії вкрай рідко згадуються провідні адвокати, що намагалися заробити мільйони. Але найчастіше і найбільшого впливу на хід історії набули саме правозахисники (Фредерік Дуглас і Нельсон Мандела, Махама Ганді та Сахаров і багато інших). Саме вони були і є носіями не лише міцного характери (а характер формується на цінностях) але й доброго розуміння справжніх непохитних і віковічних цінностей і великої віри у переможність Добра (позитивної і чистої енергії).
Звернення до цінностей і мотивацій у кризовий час є невипадковим. Оскільки саме криза дає кожному з нас шанс прийняти власне рішення стосовно того, що для нас є головним, а що тлінним. Заради чого ми готові жити і працювати, яких досягнень здобути і хто ними має скористатися.
З рештою – маємо подумати про нову парадигму багатства (як необхідного і повного достатку) та способи, що приводять нас до бажаного.
Ясно лиш одне у новій парадигмі головну роль гратимуть ціннісно орієнтовані спільноти, які об’єднаються для взаємодопомоги. Саме тому роль громадських і благодійних організацій стане більш значимою. А бізнесу слід буде шукати синергії з неприбутковими ініціативами громад (спільнот) і підпорядковувати економічні цінності (прагнення прибутку) мотиваціям і цінностям, важливим для людей.
Влада, відчуваючи гострий дефіцит бюджетних коштів через зменшення податкових зборів, вступає у виборчий процес, намагаючись зберегти своє владне становище, беручи чергові фінансові позички, які неспроможна віддати.
Громадяни в очікуванні кращих часів, сподіваються, що щось зміниться на в найближчому часі, їх очікування чуда потихеньку змінюється на ненависть до бізнесменів і політиків.
Бізнесу грозить банкрутство, державі дефолт, громадянам апатія. Життя зміниться, але ще майже ніхто з пересічних - не знає як саме.
Хто б міг подумати, що 2009 рік, після того як здавалося б усім нам почало житися краще, коли усі наче б то розібралися з правилами суспільного життя – станеться ось таке?
Більшість політиків і бізнесменів пояснюють, швидше виправдовують, ситуацію глобальною кризою, що торкається України, котра також стала часткою глобальних економічних процесів. Однак, мало хто вголос, всерйоз сприймає ситуацію закономірною і нормальною з іншої точки зору. А саме: зміни парадигми, пов’язаної зі сприйняттям нового типу виробничих відносин і суспільного життя.
У новій парадигмі, на відміну від попередньо існуючої, є більше місця для зміни поведінки та ставлення до тих речей, які раніше здавалися нам звичайними. У новій ері, в яку вступає людство знайдеться більше місця базовим цінностям, які намагаються відстоювати і захищати релігійні та громадські організації.
Так як минули ери збирачів і мисливців, ери фермерів і промисловців, так само минає ера високваліфікованих робітників, яскравим символом якої був Біл Гейтс, власник компанії Майкрософт.
Мабуть останній, найшвидше відчув подих нової епохи, тому й створив найбільший з точки зору капіталів благодійний фонд, його компанії активно створюють моделі партнерства з громадськими та благодійними організаціями в усіх країнах світу, включаючи й Україну.
Але він не одинокий.
Видатний теоретик і практик менеджменту Пітер Друкер зазначає: „Через кілька сотень років, коли науковці писатимуть історію нашого часу, навряд чи вони вважатимуть найвизначальнішими досягненнями цього періоду новітні технології, або Інтернет, або електронну комерцію... вони насамперед звернуть свою увагу на безпрецедентні зміни у самій людині. Вперше, в буквальному розумінні цього слова, велика постійно зростаюча кількість людей має можливість вибору. Вперше за всю історію цивілізації люди змушені керувати самі собою.
А суспільство до цього зовсім не готове.” („Лідер до Лідера”. 2000 р.).
Вслід за цим, основоположник теорії маркетингу Філіп Котлер висуває свою нову теорію, що базується на вивченні найуспішніших практик, яка частково навіть заперечує його видатні праці минулого, і разом з Ненсі Лі видає нову книгу „Соціальна корпоративна відповідальність. Або як робити більше добра людям і своїй компанії.”
К.К. Прахалад, професор ділового адміністрування Мічиганського університету, та В. Рамасвамі, професор маркетингу, стверджують, що майбутнє конкуренцій полягає у творенні унікальної цінності, спільно з клієнтами. Вони посилаються на спеціально створені спільноти споживачів, тобто на громадські організації, що представляють інтереси громадян.
Повертаючись до оцінки сьогодення, як говорив Михайло Булгаков устами свого героя Професора Преображенського: „розруха не в країні, у нас у головах”.
Багато з тих, хто очікує перечекати кризу без негайної зміни себе і свого ставлення до життя, праці, бізнесу, політики, свого місця у суспільстві, страждатимуть від власної бездіяльності чи помилкових дій.
Для тих хто почав вдосконалювати себе і змінювати на краще своє оточення – криза завжди є часом можливостей і закладенням майбутніх звершень.
Ось чому розуміння нової парадигми (призми через яку ми сприймаємо речі) є таким важливим у дні, коли політика й економіка банкрутіє, а нова суспільно-економічна ера безупинно рухається у своєму поступі. Адже невірна парадигма, у відповідності до звичної нам поведінки, робить нас беззахисними перед змінами, сутність яких ми не можемо зрозуміти, як не можемо зрозуміти справжнього ставлення до нас оточуючих. Без вірної парадигми ми опиняємося під владою ілюзій і змушені грати роль голого короля, як у відомій п’єсі Є. Шварца.
Для багатьох людей минулої суспільно-економічної ери до цього часу, коли світ вже змінюється є дивним: чому виник філантрокапіталізм? Чому благодійні фонди США у 2005 році отримали доходів більше ніж економіка (за версією журналу „Зе економіст”)?
В дійсності з життєздатними благодійними фондами усе просто. Вони перейняли у бізнесу професійні підходи розвитку, але користуються більш досконалими інструментами в сенсі здобуття соціального капіталу.
Як відомо, соціальний капітал передує отриманню капіталу фінансового. Адже соціальним капіталом є довіра від громадян, громади, суспільства. (Стівен Кові, автор відомих „7 звичок” і „8-ї звички”, називає довіру, соціальний капітал: „емоційним банківським рахунком”).
Здобуття довіри, а за тим і реальних капіталів благодійними фондами стається через застосування 4-х базових принципів, які лежать в основі надсучасного і професійного управління та врядування.
1. Ефективна Наглядова рада (Рада Директорів), яка ухвалює стратегічні рішення та приймає звіти, але й одночасно сприяє розвитку зв’язків та залученню ресурсів.
2. Ефективна Дирекція (персонал і волонтери), що діє за принципом 10-20-30-40. (Де 10% часу, зусиль і ресурсів витрачається на адміністрування; 20% - на виконання діяльності, на яку вже залучено ресурси; 30% - на РR та соціальний маркетинг, включно з підтримкою механізмів прозорої звітності та соціальної реклами; 40% на залучення ресурсів з різних джерел, які диверсифіковані).
3. Ефективні Експертні ради, що встановлюють пріоритети у відповідності до існуючих потреб і проблем різних груп громадян (цільових аудиторій), на основі достовірних джерел інформації, та ухвалюють рішення про те, кому надавати підтримку для реалізації проектів, що усувають причину виникнення проблеми.
4. Ефективне управління Ендавментом (недоторканим, цільовим капіталом), яке здійснюється іншим благодійним фондом, банківською установою чи компанією з управління активами.
Але це не остання різниця між успішним і життєздатним бізнесом і фінансово життєздатним, ефективним благодійним фондом.
Головна різниця, по при однакові професійні стандарти для бізнесу та благодійних інституцій, полягає у цінностях і мотиваціях, які грають фундаментальну роль у розвитку благодійних фондів. (А з недавнього часу і для сучасних способів ведення бізнесу).
Бізнес послуговується такою економічною цінністю як прибуток (надлишок). Прибуток, отриманий від продажу продукту (товарів чи послуг), спрямовується у кишеню власника бізнесу. Цим власник найчастіше і виправдовує існування свого бізнесу. Чи не так? Від так, працівники бізнес-установ також замотивовані на отримання високого рівня заробітних плат, що відповідає статусу прибуткового бізнесу. Найчастіше інші мотивації (не тільки гонорари і бонуси) для персоналу підприємств є другорядними. (Хто ж працюватиме на власника бізнесу добровільно та безплатно?)
Доказом саме матеріального ставлення до персоналу є система бухгалтерії в якій оплата людям є однією з виробничих витрат.
А інвестицією вважається придбання нерухомості, обладнання, сировини, технології тощо, але не вкладення в Людину. Звідси й походить абсолютно технічний термін, яким ми бачимо у додатку до машин чи побутового обладнання – експлуатація. (Про це красномовно оповідає Карл Маркс, основоположник комуністичної теорії перетворення виробничих сил).
Тоді як у благодійних організаціях поняття прибуток – відсутнє, оскільки благодійні фонди належать до неприбуткових установ. Це звісно не означає, що благодійний – є тотожним поняттю „бідний” чи „без грошей” зовсім ні. Більше того благодійні фонди, перед усім є фінансовими установами, які залучають, акумулюють, примножують та інвестують. Гроші для благодійного фонду складаються, так як і в бізнесі, із доходів і витрат. Однак, різниця – полягає у розподілі доходів, у якому не виникає надлишку (тобто прибутку).
Усі доходи благодійний фонд розподіляє на корисні (добрі) справи. І навіть капітал благодійного фонду (Ендавмент) має цільове призначення і не може використовуватися на користь власника (засновників) благодійної інституції.
Більше того, благодійні фонди активно і часто отримують допомогу волонтерів (добровольців), альтруїстично налаштованих людей, які своїми руками, добровільно і безоплатно не лише допомагають конкретним людям чи природі (роблять добрі справи), але й не отримуючи фінансових винагород – залучають гроші для благодійного фонду, котрий ці гроші видає у вигляді благодійних допомог нужденним, або соціальних інвестицій (грантів, які не треба повертати) у неприбуткові проекти.
Що стосується персоналу. То у більшості розвинених благодійних фондів не багато працівників, але їх професійний розвиток є надзвичайно високим, оскільки благодійні фонди інвестують свій час, зусилля і ресурси саме в людину. (некваліфіковані працівники не зберуть армії добровольців, не залучать ресурсів для вирішення найгостріших проблем суспільства, не розвинуть капіталу-ендавменту). До того ж працювати, роблячи тільки добро людям, приємніше, цікавіше, благородно і почесно.
У капіталістичному світі, не говорячи про країни, що розвиваються та пострадянські країни виникає шок від припущення, що по суті неприбуткові організації (благодійні фонди) переганяють у своїх доходах ВВП найрозвинутішої, в економічному плані і плані фінансових оборотів, країни.
Чи слід шукати додаткових доказів того, що наступила нова ера економічного, політичного та соціального розвитку людини?
Але як таке може статися?
На думку Стівена Кові, парадигма багатства є змінною складовою.
Історично склалося так, що в еру збирання (коли люди жили у дикій природі стадом) багатим міг вважатися той, хто більше назбирає. Ця ера змінилася ерою мисливства, де багатим ставав той, хто більше вполює. Тому виникли нові зброя й предмети побуту (засоби виробництва). Ця ера уступила місце землеробству, де кілька тисячоліть багатим вважався той, хто володіє землею. Але у нинішній час, сільське господарство як бізнес – не ліквідне, тому в більшості країн світу фермери отримують дотації, а сучасні латифундисти ведуть агро бізнес лише для оптимізації агропереробних виробництв. Нажаль, мусимо констатувати, що ера фабрикантів також минула до кінця 60-х років 20 століття. Тому що з моменту запровадження в дію цифрових технологій час „почав обертатися швидше”. І багатими почали ставати не власники заводів і фабрик (крупних виробництв), а ті хто зумів створити ноу-хау і якнайшвидше їх поширити по всій Планеті. Глобалізація – це лише спроба утримати в руках крупних власників джерела ресурсів, які вичерпуються та мегавиробництва і мережі збуту (дистрибуції). Але слід зазначити, що крім власників у велику економічну гру вступили ті, хто раніше вважався маленькими людьми, фактично додатками до нерухомості й обладнання. Майже не помітно кваліфіковані працівники, а не власники бізнесу почали обирати на кого їм працювати.
Отже світ дійсно змінився. Настав час, коли висококваліфіковані працівники (робітники, менеджери, юристи, економісти) користуються свободою, раніше доступною лише найбагатшим.
Сучасна фінансово-економічна криза є сигналом, що наступає нова ера, яка змінить еру інновацій й інформаційних технологій, у якій головними стали кваліфіковані працівники.
Важко однозначно визначити скільки триватиме перехідний період. Більшості людей криза не хвилює, як і тема нами порушена у цій публікації.
До цього часу мільйони людей трудяться у сільському господарстві, бізнесмени вважають, що найкраще інвестувати у виробничі потужності. Є й такі у світі, які досі полюють і збирають. Тобто кожен живе у своїй, важливій для себе системі цінностей і на щастя не кожен хоче жити, збираючи багатство... тим не менше кожен сприймає життя, багатство і добро у відповідності до своєї парадигми.
Якщо світ змінюється, а парадигма ні – це значить що ми живемо у минулому. І якщо нам так комфортно – то свобода нам дана для того щоб вільно обирати.
Напевне благодійних фондів також торкнулася фінансово-економічна криза. Однак, вона не так сильно вдарить по благодійництву, як по бізнесу, що працював за парадигмою минулих епох і точно дезорієнтований. (Оскільки користуватися не адекватною парадигмою однаково, що шукати потрібний нам будинок і вулицю у Запоріжжі, користуючись при цьому мапою міста Рівне).
Те що точно потреба у благодійництві під час кризи зростає – безперечний факт.
Від так, висловлюючись мовою бізнесу, на добро – підвищений попит. Тому цей ринок приречений на зростання. А по кризі - на ще потужнішу капіталізацію.
Цей простенький прогноз ґрунтується на тому, що надання допомоги нужденним (за умови, що ми не встелюємо дорогу до пекла) приводить до зростання довіри (соціального капіталу). І якщо благодійні інституції перетворять отримувачів допомоги у благодійників (одинокі пенсіонерки отримуючи допомогу – можуть сплести шкарпетки чи рукавички для дітей сиріт) – то наслідків не доведеться довго очікувати.
Є ще дещо, про що варто зазначити у стосунку різниці цінностей бізнесу і благодійництва.
Стратегічний розвиток бізнесу, у більшості випадків трактується теоретиками і самими підприємцями як бойові дії, де шлях до перемоги стелиться через зону смерті. Від так, бізнес орієнтований на конкуренцію, суперництво і змагання, де хтось має виграти, а інший програти.
На такому підході ґрунтується система бізнес-менеджменту і маркетингу. Тут немає місця слабкому і не хижому.
Це так само свідчить і про те, що вічні бойові дії накладають відбиток і на армії, і самих полководців. Більшість з них живуть в умовах постійного стресу і світі просякнутому тотальною недовірою, пошуком шпигунів і жорстокою муштрою. Де більшість солдатів й офіцерів у своїй перспективі має великі шанси перетворитися на гарматне м’ясо, не зважаючи на незначні, у порівнянні із втратою здоров’я й силами, мародерські трофеї, а також ордени й медалі. Які у цивільному житті ніким не оціняться.
Під час бойових дій, армії мало сплять, погано харчуються, хворіють і гинуть, а слава дістається полководцю. І то у випадку перемоги. Офіцери стежать за доблесним бойовим духом, і публічно карають за незначні провини, щоб вселити страх у покарання, а не смерть на полі бою.
Такими є цінності конкуренції та мотивації боротьби (змагання).
А що ж у стратегічному розвитку використовують благодійні фонди?
Партнерство!
Тому що саме партнерство здатне привести до синергії, коли кожен партнер вносить свою частку у добру справу, а разом добра збільшується для всіх.
Партнерство приводить до щедрого врожаю, оскільки Світ створений як джерело достатності для кожного. Адже Закони Природи гарантують рослинам достатньо світла і поживних речовин, аби вони могли нас радувати буйним цвітом і рясним врожаєм.
Погляньмо на розвиток найефективніших благодійних інституцій у Світі. Яким чином міг виникнути філантрокапіталізм, і за яких інших умов, ніж розвиток партнерств, могли так фінансово розвинутися благодійні фонди?
Закон перетворення енергії, відомий кожному з нас зі шкільного курсу фізики, твердить, що даючи позитивний поштовх, ми отримуємо приплив нових позитивних сил у значно більшому розмірі. Так само як той хто творить добро, отримує віддачу у рази більшу ніж здатен віддати. І якщо цей процес повторювати, якщо кожен із нас допомагатиме нужденному, не лише нужденних стане менше, але й Світ стане кращим. Це не ідеалізація – а дія одного із найфундаментальніших Законів природи
Замість того щоб конкурувати за довіру, благодійні інституції намагаються розвинути партнерство між громадянами, владою і бізнесом, що вирішити найгостріші суспільні проблеми і забезпечити потреби громадян. Ті , кому партнерство вдається налагодити отримують і соціальний (довіру) і реальний капітал від кожного з ключових гравців (влади, бізнесу, громадян, громади, суспільства).
І навпаки громадські і благодійні організації, що користуються принципом конкуренції, спочатку влаштовують публічні дискусії (в яких програють) і швидко зникають, залишаючи по собі пам’ять пустопорожніх балакунів чи деструктивних елементів, не здатних на путні речі, а лиш тих хто заважає жити. Такою є ціна порушення принципів, а від так і Законів Природи.
Нікому не секрет, що досвідчені адвокати стають найбільш оплачуваними працівниками, адвокатські контори – високорентабельними бізнесами, які конкурують за клієнтів і доводять свої конкурентні переваги у судах.
Коли мова йде про законодавство (державне чи суспільне) перевірку на наявність цінностей чи безпринципність, може пройти не кожен.
Кого вважать найбільш вдалими адвокатами? Яким цінностями послуговуються успішні і високооплачувані адвокати? Звісно є різні адвокати, до яких автор цих рядків ставиться з повагою.
Однак у суспільстві є й інші правники, які не славляться великими гонорарами, але які беруться за справу захисту не лише з точки зору формального законодавства, права чи правопорушень. Останні називаються правозахисниками. Для них більш важливим аргументом є не лише слово закону, що часом створюється недосконалими людьми (законотворцями і законодавцями) і не гроші, що мають здатність вирішувати чимало питань, а такі важливі принципи як чесність, справедливість, совість.
Маючи нефінансові мотивації правозахисники, на відміну від адвокатів, часто не мають навіть юридичної освіти. Однак, статистика їх перемог – є не меншою ніж у платних слуг закону.
В суспільній історії вкрай рідко згадуються провідні адвокати, що намагалися заробити мільйони. Але найчастіше і найбільшого впливу на хід історії набули саме правозахисники (Фредерік Дуглас і Нельсон Мандела, Махама Ганді та Сахаров і багато інших). Саме вони були і є носіями не лише міцного характери (а характер формується на цінностях) але й доброго розуміння справжніх непохитних і віковічних цінностей і великої віри у переможність Добра (позитивної і чистої енергії).
Звернення до цінностей і мотивацій у кризовий час є невипадковим. Оскільки саме криза дає кожному з нас шанс прийняти власне рішення стосовно того, що для нас є головним, а що тлінним. Заради чого ми готові жити і працювати, яких досягнень здобути і хто ними має скористатися.
З рештою – маємо подумати про нову парадигму багатства (як необхідного і повного достатку) та способи, що приводять нас до бажаного.
Ясно лиш одне у новій парадигмі головну роль гратимуть ціннісно орієнтовані спільноти, які об’єднаються для взаємодопомоги. Саме тому роль громадських і благодійних організацій стане більш значимою. А бізнесу слід буде шукати синергії з неприбутковими ініціативами громад (спільнот) і підпорядковувати економічні цінності (прагнення прибутку) мотиваціям і цінностям, важливим для людей.