Запитання до голови ради директорів Фундації імені князів-благодійників Острозьких, експерта багатьох міжнародних донорських організацій, зокрема Світового банку та Програми розвитку ООН Руслана Краплича
.jpg)
Під останнім часом, слід розуміти початок нинішнього століття, адже поняття соціальна корпоративна відповідальність є досить новим явищем в економіці. Так, так, саме в економіці та макроекономічних процесах.
Зокрема, Філіп Котлер основоположник теорії маркетингу дає таке визначення корпоративній соціальній відповідальності, поділяючи її на 6 рівнів: «це выльний вибыр на користь зобов’язання підвищувати добробут громади через відповідні підходи до ведення бізнесу, а також надання корпоративних ресурсів».
Однак, 6 рівнів – це надто багато. Тому Організація Об’єднаних Націй (ООН) виділило 4 напрямки соціальної відповідальності бізнесу у Глобальному договорі, котрий пропонується підписати провідним компаніям і корпораціям у різних країнах Світу. Слід зазначити, що протягом 3-х останніх років до «Глобал Компакт ООН» приєдналося кілька десятків провідних українських бізнес-установ і холдингів. Нажаль, рівненських серед них, на скільки мені відомо, поки ще немає.
Якщо б рівненські підприємства хотіли б стати соціально відповідальними, то для них варто досягнути наступних рівнів:
1. Рівень. Дотримання законодавства у веденні бізнесу та сплата податків. Адже саме з податків формується місцевий і державний бюджети, що витрачаються в тому числі на соціальну сферу життя громадян.
2. Рівень. Це перше + соціальний пакет для працівників підприємства. Тут слід розуміти широкий контекст соціального пакету працівників, який включає в себе підвищення кваліфікації, навчання, до чи перекваліфікація персоналу (замість звільнення), створення безпечних і комфортних умов праці, дотримання правил гігієни та охорони праці, наявність оплачуваних відпусток і лікарняних, розвиток соціальної інфраструктури (житло і догляд за дітьми; організація харчування, медичного догляду, відпочинку на робочому місці чи підприємстві, у неробочий час зрозуміло, тощо), включно з медичним і пенсійним страхуванням (маються на увазі недержавні системи).
3. Рівень. Це перше + друге + надання фінансової чи матеріальної підтримки для проектів місцевих доброчинних організацій. За звичай, бізнес-корпорації розробляють систему, політику за якою приймають рішення стосовно виділення коштів на благодійні проекти чи критерії відмови. Тут згадати Філіпа Котлера буде знову доречно, оскільки за його твердженням, і мій скромний досвід консультування бізнес корпорацій це також підтверджує, надавати фінансову підтримку слід тим проектам, які безпосередньо торкаються цільової аудиторії бізнесу. В іншому випадку, ми можемо зробити помилки і замість допомоги нашкодити (наприклад, сформувати споживацькі сподівання окремих організацій чи осіб).
4. Рівень. Це перше + друге + третє + участь у формуванні стратегії сталого розвитку місцевості чи регіону, де провадиться бізнес. Ось, так би мовити, і є найвищий щабель. Йдеться не лише про екологію або навколишнє середовище. На сам перед, стратегія сталого розвитку передбачає соціально-економічний прорив за участі місцевої громади, усіх суспільних секторів (влади, бізнесу, громадських організацій, ЗМІ і навіть міжнародного співтовариства). З таким підходом в Україні мені довелося працювати, поки що лише у м. Запоріжжі (концерн СУАЛ) та м. Алчевськ (Індустріальний союз Донбасу).
Мої визначення не претендують на енциклопедичність, адже у своїй практиці роботи у якості бізнес-консультанта мені довелося використовувати різні моделі і підходи до сіціальної корпоративної відповідальності. Слід пам’ятати, що навіть моральна чи інформаційна підтримка доброї справи є також проявом соціальної відповідальності бізнесу.
Якби на паркані заводів, які знаходяться на території нашого міста з’явилися надписи типу: „Колектив нашого заводу підтримує благодійну акцію „Літо дітям” Фундації Острозьких”, то навіть, якщо це написано найдешевшими фарбами і жодного фінансування не надано – це однаково є проявом соціальної відповідальності. А від так, є почесною, І глибоко моральною дією.
Прикладом такого підходу у минулому році був банк „Фінанси і кредит”, який за допомогою однієї з рекламних фірм, очолюваних паном Паладійчуком, розмітили кілька біл-бордів із соціальною рекламою і закликами жертвувати на доброчинність (Дякую їм за це.). Впевнений, що подібна практика має закріпитися, оскільки сприяє розвитку довіри громадян, громади, суспільства.
2. Нині поруч із благодійними разовими акціями деякі підприємства починають реалізовувати так звані соціальні проекти. Чим вони відрізняються від благо чинності? Які рівненські підприємства їх реалізують?
Перед усім, хочу подякувати усім підприємцям і громадянам, які у будь-якому вигляді (особисто чи через організації), хоч іноді, тим більше систематично надають підтримку тим, хто її потребує.
Нажаль, змушений констатувати, що на разі жодних соціальних проектів бізнес-установами у Рівному ще не реалізувалося. Тому, що проект це тривала діяльність, яка здійснюється протягом кількох років, навіть десятиліттями. Більшість підприємств, які робили спроби долучитися до руху в напрямку соціальної відповідальності лише реагували на зовнішні пропозиції тих організацій чи осіб, які пропонували якісь яскраві назви благодійних акцій. Наявність проектів, означає розробку соціально відповідальних способів, підходів ведення бізнесу. А у більшості рівненських підприємств не лише власного стратегічного плану розвитку немає, але й навіть не вироблена чітка політика, які благодійницькі пропозиції підтримувати, а які відхиляти.
Можна впевнено говорити, що на даному етапі розвитку бізнесу і суспільних відносин, рівненські підприємства надавали підтримку лише певним короткочасним благодійними акціям, які пропонувалися посередниками, а не самими підприємствами.
Як показали опитування, котрі кожні 2 роки проводить Фундація Острозьких, із 500 опитаних керівників і власників бізнесу Рівненщини 99% не розуміють різниці між благодійністю, спонсорством, меценатством, донорською підтримкою, соціальним інвестуванням, благодійництвом і соціальною корпоративною відповідальністю. Насправді, більшість вважає, що йдеться про одне і те ж, а ці слова є синонімами.
Але це не так, бо якщо існує інша назва, то значить, що є різниця у реалізації кожного із названих понять.
Благодійність це мотив, а не явище. І означає він те ж саме що й філантропія – любов до людей. Благодійник обов’язково жертвує кожному, хто попросить без очікування подяки, бо благодійність це сакраментальний акт, коли Людина жертвуючи радіє, отримує відчуття очищення та просвітління. Від так, благодійність це не безплатно поїсти у їдальні, як іноді уявляють громадяни. Благодійність це не спосіб отримати, як більшість людей це сприймають у країнах пострадянського простору, а спосіб віддати.
Спонсори ж навпаки хочуть і мають право отримати пряму чи не пряму вигоду. Тому звертатися до них потрібно з таким інструментом як спонсорський пакет, що передбачає опис усіх вигод в тому числі рекламних. Але реклама нині спонсорів не дуже приваблює, адже існує чимало способів завдяки участі у спонсорських подіях, отримати реальних клієнтів, які одразу купують продукти, пропоновані бізнесом на ринку.
А Меценат – це взагалі прізвище одного із соратників давньоримського імператора Августа, який став відомим і залишився у пам’яті через сприяння розвиткові мистецтв. Хоча нинішнє розуміння меценатства (зафіксовано у Цивільному Кодексі) означає підтримка діяльності, котра подобається особисто людині, що надає підтримку. Тобто, якщо особа любить кактуси – то її меценатством буде підтримка виставок, публікація каталогів інше, що пов’язано із кактусами.
Змішування цих понять іноді призводить до фатальних наслідків.
Уявляєте ситуацію, коли благодійникові пропонують отримати вигоду, рекламу чи можливість заробити в замін на його пожертву? У такому випадку, Благодійник до кінця життя буде вважати нас нещирими, (бо він то щиро жертвує, відчуваючи, навіть іноді не розуміючи, потреби тих хто звертається по допомогу) і такими, що зловживають. Або якщо запропонувати Спонсорові зробити внесок, про який ніхто ніколи не довідаються? Спонсори, очікуючи від кожної пропозиції вигоди, будуть вважати, що ми є неробами, які хочуть щось отримати на дурно.
На жаль, саме такий імідж і мають окремі громадські організації, котрі недооцінюють професійності, хоч нерідко, багато з них намагаються ще й повчати бізнесменів, як слід провадити соціальні проекти.
до яких видів благодійної допомоги найчастіше вдаються місцеві підприємства? Чому? Хто найчастіше отримує благодійну допомогу?
Які благодійні фонди та інші організації діють на Рівненщині, на скільки їхня діяльність ефективна?
Питання, які Ви задаєте є не простими, а відповідь на них вимагає серйозних досліджень. Тому Фундація імені князів-благодійників Острозьких у цьому році знову проводитиме соціологічне опитування бізнесу на предмет ставлення до різних підходів у благодійництві (благодійництво, на відміну від благодійності, є сукупним поняттям ). Крім цього, заплановано проведення регіонального конкурсу „Благодійник року”, який вперше в Україні проводився саме у Рівному. І на який Фундація Острозьких зареєструвала авторське право. Ми також плануємо провести місцевий Форум соціальної відповідальності бізнесу, під час якого буде детально пояснено сутність цього механізму і представлено конкретні приклади, частина з яких представлена у моїй книзі „Соціальна корпоративна відповідальність в Україні”, котра вийшла ще у 2005 році.
Сподіваюся, що в кінці цього року ми матимемо більш компетентну відповідь, ніж ту, яку даю сьогодні.
Якщо проаналізувати які доброчинні події підтримують рівненські підприємства та підприємці, то переважна більшість із них схильна допомагати дітям-сиротам, досить часто ми можемо почути про проекти підтримки людей з особливими потребами, рідше інформаційні кампанії запобігання наркотикам і СНІДу. Ще поки рідкістю є підтримка ініціатив громадян, спрямованих на покращення життя силами самої громади, без огляду на владу, чи зміни політиків.
Це не випадково. Тому що більшість добрих людей хоче комусь допомогти.
А кому як не дітям у дитбудинку, який об’єктивно існує у конкретному місті й куди можна принести допомогу ?
Насправді, вже навіть на державному рівні визнано, що дитячі будинки малоефективні, бо добрі харчі, одяг й іграшки не здатні замінити турботу батьків і мамину ласку. Тому більш ефективними є усиновлення дітей-сиріт, що відтепер заохочується виплатою прийомній сім’ї з держбюджету понад 900 грн. щомісячно. Тому, якщо ми справді дбаємо про потреби сиріт, то цукерки і концерт, це надто примітивно, щоб зробити дітей щасливими і за хвилинною радістю не викликати біль страждань, коли ми прощаємося, руйнуючи надію у світлих дитячих душах.
Тому виникає логічне запитання: А чи дійсно бізнес готовий допомагати дітям-сиротам тим, чого сироти потребують найбільше? Якщо кожен із нас громадян міста, не готовий усиновити дитину-сироту, то можливо ми можемо спрямувати зусилля, щоб знайти тих, хто цього прагне і тоді допомагати прийомним сім’ям, або змінити напрямок своїх думок про допомогу в іншій галузі?
А той хто підтримує доброчинні проекти, спрямовані на інвалідів: Чи враховує дійсні потреби цих людей? Чи знає що саме для них буде прийнятним? Добре коли так.
Але практика, що найбільш поширена в нашому місті, говорить, що майже вся підтримка бізнесу спрямовується на державні чи муніципальні установи. І знову ж це не випадково, бо влада, хоч і має власний ресурс із бюджету, повинна знати проблеми і потреби тих, кому намагається допомагати. Виходить, що якась громадська організація, назвемо її Центр, звертається до бізнесу за підтримкою благодійної акції (називаючи її проектом), яка має бути спрямованою на інвалідів. В дійсності ж найчастіше стається так, що цей Центр, який сам є посередником, залучає ще якогось посередника, котрим є державна чи муніципальна установа, котра приймає благодійні кошти та використовує їх .Від так, інваліди, ті хто мав стати на перше місце, опиняються у кінці черги.
Та чи цього прагнуть підприємці? Поки відвертих розмов про це не дуже багато, тому й дії невпевнені.
Бізнесу легко віддати частину рекламних грошей на вирішення важливої соціальної проблеми відомій, хай і державній організації. Тому що, як це не прикро, реально працюючих і професійних громадських організацій у нас ще мало. А політичної волі підтримувати їх діяльність бракує.
Сутність кожного з благодійних проектів повинна базуватися на досягненні конкретних безповоротних змін у вирішенні проблем чи забезпеченні потреб тих цільових груп, яким ми намагаємося допомогти.
У нас виходить, що наче б то і кошти виділяються бізнесом. Це безумовно почесно. (Щира дяка тим, хто намагається допомогти). Але незворотні зміни не відбуваються, тому що проекти слабенькі, не обґрунтовані. А ті хто їх пропонує бізнесу підтримати, самі найчастіше потребують підтримки і намагаються щось для себе отримати. І це прагнення, за звичай є більшим ніж готовність допомагати іншим, більш нужденним.
На Рівненщині зареєстровано понад 760 громадських організацій і благодійних фондів. Нажаль, лише біля 5% із них є діючими, а ще менша кількість є компетентною в оперуванні різними методами залучення та розподілу доброчинних ресурсів і партнерства з бізнесом.
Сподіваюся, що така ситуація зміниться на краще вже в цьому році, адже 10 соціально орієнтованих громадських організацій об’єдналися у Фонд соціальної дії, який залучає кошти для інфраструктурного розвитку цих організацій і надання соціальних сервісів (послуг) і підтримки своїм безпосереднім отримувачам (бенефіціантам): дітям із малозабезпечених родин і талановитій молоді, людям з особливими потребами та іншим вразливим групам громадян, включаючи жінок, які страждають від сімейного насильства, хворим на діабет й інші недуги, а також здійснення профілактики негативних явищ й інфекційних хвороб у нашому місті, яке я певен має гідне європейської нації майбутнє.
Наталія Ниркова