Sursum Corda!
За звітами Федеральної резервної системи США у 2004 році залишки на рахунках неприбуткових організацій (переважно благодійних фондів) становили 30%, тобто третину національного обороту грошей цієї країни.
Під час кризи, коли економіка терпить збитки, а держава змушена робити запозичення ситуація у неприбутковому секторі не дуже змінюється. Тобто певні надходження до благодійних організацій зменшилися, але часто у західних країнах благодійні фонди збільшили свої видатки на благодійну допомогу людям, вражених кризою.
А що в Україні?
Разом з владою, що скорочує фінансування соціальних програм (чого варує скандал з соціальними виплатами?) бізнес, який масово робить людей безробітними, чи напівнайманими й обмежив свої видатки на забезпечення соціальної корпоративної відповідальності, стрімко банкрутують. Це банкротство не стільки пов’язане зі зменшенням фінансової капіталізації (що також відповідає дійсності), скільки з втратою соціального капіталу – довірою.
Якщо бізнес (особливо фінансові інституції) і політики брешуть, як можна розраховувати на клієнта\споживача, котрий бачить брехню?
А що ж українські благодійні фонди?
Нестабільність породжує дестабілізацію. Чи можемо, на відміну від західноєвропейських чи американських благодійних фондів, які у своїх суспільствах нині вирівнюють баланс, назвати українські благодійні фонди життєздатними? Яку частку ВВП, або залишки на своїх рахунках мають кілька тисяч українських благодійних організацій? Скільки з них усвідомлюють, що благодійні фонди є фінансовими інституціями, ліквідність яких визначається величиною недоторканого цільового капіталу (ендавменту)? Трохи дивно, як для рішення, що належать найбагатшим ленам нашого суспільства, чи не так?
Нажаль, більшість відомих благодійних фондів, навіть заснованих крупними бізнесменами й олігархами, не наділені капіталом, оскільки до кризи більшість з цих мільйонерів свято були переконані у непохитності свого бізнесу, котрий на їх думку має стати гарантією процвітання власного благодійного фонду.
Майбутнє багатьох таких фондів з огляду на сьогоднішні реалії виглядає примарно. Тому персонал цих фондів як і більшість нанятих бізнесом працівників, відчуває на собі усі незручності кризових буднів.
Тож час формувати ендавменти і збирати довіру. Бо стабільні благодійні фонди дійсно можуть допомагати людям і зберегти імена філантропів в історії свого народу.
Через 100 років нашим нащадкам буде не так важливо як ми були одягнуті, що їли і пили, на якому авто чи літаку пересувалися. А добрі діла завжди формують додану цінність та зберігають наші імена в історії.
Під час кризи, коли економіка терпить збитки, а держава змушена робити запозичення ситуація у неприбутковому секторі не дуже змінюється. Тобто певні надходження до благодійних організацій зменшилися, але часто у західних країнах благодійні фонди збільшили свої видатки на благодійну допомогу людям, вражених кризою.
А що в Україні?
Разом з владою, що скорочує фінансування соціальних програм (чого варує скандал з соціальними виплатами?) бізнес, який масово робить людей безробітними, чи напівнайманими й обмежив свої видатки на забезпечення соціальної корпоративної відповідальності, стрімко банкрутують. Це банкротство не стільки пов’язане зі зменшенням фінансової капіталізації (що також відповідає дійсності), скільки з втратою соціального капіталу – довірою.
Якщо бізнес (особливо фінансові інституції) і політики брешуть, як можна розраховувати на клієнта\споживача, котрий бачить брехню?
А що ж українські благодійні фонди?
Нестабільність породжує дестабілізацію. Чи можемо, на відміну від західноєвропейських чи американських благодійних фондів, які у своїх суспільствах нині вирівнюють баланс, назвати українські благодійні фонди життєздатними? Яку частку ВВП, або залишки на своїх рахунках мають кілька тисяч українських благодійних організацій? Скільки з них усвідомлюють, що благодійні фонди є фінансовими інституціями, ліквідність яких визначається величиною недоторканого цільового капіталу (ендавменту)? Трохи дивно, як для рішення, що належать найбагатшим ленам нашого суспільства, чи не так?
Нажаль, більшість відомих благодійних фондів, навіть заснованих крупними бізнесменами й олігархами, не наділені капіталом, оскільки до кризи більшість з цих мільйонерів свято були переконані у непохитності свого бізнесу, котрий на їх думку має стати гарантією процвітання власного благодійного фонду.
Майбутнє багатьох таких фондів з огляду на сьогоднішні реалії виглядає примарно. Тому персонал цих фондів як і більшість нанятих бізнесом працівників, відчуває на собі усі незручності кризових буднів.
Тож час формувати ендавменти і збирати довіру. Бо стабільні благодійні фонди дійсно можуть допомагати людям і зберегти імена філантропів в історії свого народу.
Через 100 років нашим нащадкам буде не так важливо як ми були одягнуті, що їли і пили, на якому авто чи літаку пересувалися. А добрі діла завжди формують додану цінність та зберігають наші імена в історії.