Академія Фандрейзингу Руслана Краплича

Тема благодійництва все частіше порушується засобами масової інформації, без посилань чи за замовленням впливових українців. Чимало українських політиків і бізнесовців також створюють благодійні організації чи фонди. Безумовно, у кожного є свої приватні мотиви для їх утворення. Ці мотиви зрозумілі, бо є типовими. Одні прагнуть закріпитися у славі та позитивному ставленні суспільства до їх імені, підійнятися на ще вищий рівень своєї значимості. Інші хочуть самореалізуватися, оскільки бізнес і політика не завжди дозволяють це зробити через зовнішні фактори – часті зміни на глобальних ринках і уподобань громадян-споживачів. Ще дехто помилково вважає, що заняття благодійництвом може принести миттєву фінансову чи матеріальну вигоду шляхом «відкривання дверей» до тих, хто їх зачиняє перед посередніми бізнесменами і політиками. Безумовно, є філантропи, що подібно до Прометея, намагаючись любити людей, дають їм вогонь і надію, без огляду на реакцію з боку тих, хто вважає себе зверхниками над

Часто чуємо питання: які вигоди від заняття благодійністю? Найцікавіше, що це питання задають не тільки закоренілі бізнесмени, але прості громадяни і навіть, як не дивно, представники благодійних фондів в тому числі програм міжнародної технічної допомоги для України. У досвідчених в справах благодійництва звісно є відповідь на таке питання: «Благодійність – це не спосіб отримати – це спосіб віддати». Але така відповідь не всіх задовольняє, оскільки не до кінця зрозуміло – для чого ж віддавати? А відповідь на це питання приводить до роздвоєння особистості навіть досвідчених артистів розмовного жанру на теми філантропії. І вони самовпевнено промовляють, мовляв благодійництво слід продавати! Віддавати і продавати – це щось подібне чи все ж протилежне?

Не можу забути, як напередодні Різдва, величного свята усіх Християн до мене звернулася жінка з проханням допомогти залучити кошти для порятунку її 15 –річної племінниці (відмінниці та вундеркінда), батьки якої вже продали все майно, щоб оплатити чергову хіміотерапію й операцію. Такі звернення звична справа для тих, хто причетний до діяльності благодійних фондів. Було складено і розміщено прес-релізи в електронних ЗМІ й заплановано розпочати доброчинну кампанію, одразу після Різдва, щоб до Водохреща зібрати хоч якусь суму. Але на третій день свята пролунав дзвінок. І стомлений від болю голос сповістив, що будь-які дії для порятунку життя доброї людини – марні. Ми запізнилися.