До слова, про редакторську політику.

В Україні діють тисячі засобів масової інформації на будь-які смаки й різноманітної тематики. Значна їх частина переважно фінансується за рахунок розміщення реклами. У великій мірі, намагання в усьому бачити зиск призводить до редакторської політики, що робить опис творення добра, винятком.
Іноді, редактори не дозволяють журналістам і репортерам називати благодійників, меценатів, спонсорів, донорів, соціальних інвесторів і соціально відповідальні корпорації трактуючи їх назви як рекламу. А від так, намагаючись (пропонуючи) внести відповідну плату.
Для такої редакторської політики завжди можна знайти законодавче виправдання, мовляв податкова адміністрація стягне податок, трактуючи публікацію, що висвітлює благодійну чи спонсорську подію як приховану рекламу. Між тим, знавці Закону про рекламу підтвердять, що спонсорство ( це поняття описано саме в цьому законі) спрямовано на популяризацію торгівельної марки, і аж ніяк не на рекламу товару чи послуги.
Окрім цього, Закон про рекламу передбачає можливість розміщення 5% безкоштовної соціальної реклами від загальної рекламної площі чи ефіру, котрі не оподатковуються.
І в будь-якому випадку, редакторська політика журналу „Вісник благодійництва” є такою, що всіляко заохочує бізнес-корпорації, громадські й благодійні інституції та всіх бажаючих писати про добрі справи, в такий спосіб добро може поширитися.
Нашим щирим прагненням є з кожним випуском збільшувати тиражі журналу, щоб зробити його більш доступним якомога ширшому колу читачів безкоштовно, або за ціною лише поштової пересилки.
(продовження в журналі)